понеділок, 5 жовтня 2009 р.

Сьогодні 29 січня.

Ось Я!
Так я скажу, коли прийдеш ти. Я буду посміхатися та казати, що усе добре. Та повторюватиму: "Усе добре!"
Ти не повіриш та будеш зазирати в хворі очі. Очі, що потьмяніли. Про усе ще будуть нагадувати синьці.
Жовті, сині, зелені плямкі під очима. Ла-ла-ла... Ла-ла.

Я прокинулася...
Сьогодні 29 січня.  Йшов сніг та санітарка. Егень, я усе бачу...
Жінка напроти згорнулася калачиком та щось шеруділа. Біла стіна, знов стіна, пусті ліжка, обгортки від цукерок на тумбочці.
На дев*ять встану...
Один. Два. Три. Дев*ять.
Поволі нахиляю голову та хапаюсь рукамі за кути.
Добре. Я стою...
-Чого вилупилась? Щось не бачила? - жінка розгорнулась та сіла на стільчик, - Ти вже мене не любиш. А я ж також раніш була... була молодою, мала хату... Були гроші. Так... були, а ти цього не знаєш, ти... ненавиджу! А в мене син... Він на юриста закінчив, так... У Київі живе... Але... А ти? Хто ти? дивишся... Вважаєш, що дурна, що нікчемна... Ні....
Я впала на ліжко...Від цього натиску боліли скроні... Нічого не розуміла. Безглуздя повне, безглуздя, що залило мої очі з самого дитинства.

Немає коментарів:

Дописати коментар