понеділок, 5 жовтня 2009 р.

Смішно

В моїй голові дві дирки. Я лежу на ліжку за якось смішно про це думаю. Дві дирки з яких несуться думки повз мене. Заліпити би їх гліною та нічого не слухати. Лише би бачити кольори та сміятися. Мої два вуха - дві дирки.
Хвирть, хвирть, я ваааааааааааас нееееее чуууууууую....
Кружляю, несусь...

Я лежу на ліжку та забуваю, що в моїй голові дві дирки.

в літі...

Осінь видалася чарівна. Я змінила блакитьні сарафанчики на веселі спідниці сонце-кльош. Та й зараз: жовтий колір розбиває тонкі вікна та скляні хвіртки, вони старі та майже зламані вітром.
Шкода, що забула дома камеру. Було би, що потім роздрукувати та відправити поштою. Так чудово бачити заліплені конверти та лизати марки.
Біля мене є люди. Вони різні, чарівні, деякі дурнуваті. Я йду, поруч осень... А сама я в літі... Хтось, кудись, зачимось...

Маленьке дізнання №2

-Ви колись пили зайве?
-Ні.
-Ви знаєте, чому упивається майже 50 % ?
-Від проблем?!...
-Та від слабкості перед цими проблемами.
 -Це проблема
-Ви не напивались?
-Ні!
-Немає людей без проблем!

Лише правда

У руці маленький ліхтарик з чотирьма лампочками. Кругленький... Вмикаю та дивлюсь. Так довго дивлюсь, що нічого вже не бачу, тільки обпалюю себе.
Відгортаюсь. В голові знов ці кружальця, а мені років шість...
Ненавиджу.

Сьогодні 29 січня.

Ось Я!
Так я скажу, коли прийдеш ти. Я буду посміхатися та казати, що усе добре. Та повторюватиму: "Усе добре!"
Ти не повіриш та будеш зазирати в хворі очі. Очі, що потьмяніли. Про усе ще будуть нагадувати синьці.
Жовті, сині, зелені плямкі під очима. Ла-ла-ла... Ла-ла.

Я прокинулася...
Сьогодні 29 січня.  Йшов сніг та санітарка. Егень, я усе бачу...
Жінка напроти згорнулася калачиком та щось шеруділа. Біла стіна, знов стіна, пусті ліжка, обгортки від цукерок на тумбочці.
На дев*ять встану...
Один. Два. Три. Дев*ять.
Поволі нахиляю голову та хапаюсь рукамі за кути.
Добре. Я стою...
-Чого вилупилась? Щось не бачила? - жінка розгорнулась та сіла на стільчик, - Ти вже мене не любиш. А я ж також раніш була... була молодою, мала хату... Були гроші. Так... були, а ти цього не знаєш, ти... ненавиджу! А в мене син... Він на юриста закінчив, так... У Київі живе... Але... А ти? Хто ти? дивишся... Вважаєш, що дурна, що нікчемна... Ні....
Я впала на ліжко...Від цього натиску боліли скроні... Нічого не розуміла. Безглуздя повне, безглуздя, що залило мої очі з самого дитинства.