четвер, 17 вересня 2009 р.

Ми нестерпні, але ми разом

Мені казали, що взагалі-то  разом ми дуже дивно виглядаємо. Я - майже хіпі, ти - вмієш заспокоювати, але десь там грає дитинство. Нікчемна пара людей, що мріють бути разом. Але... але... Але усе це - це безвихідь...
Ми зустрілись, я - прихильниця скрипальної музики, що не має слуху чи голосу, та ти - людина, що на моїх очах розтрошчила новеньку гітару. Аха-ха... Мене звали романтичною, тебе - дурним, нас обох не розуміли.
Я та Ти. Ти та Я. Дві години разом.
Далі ми живемо лише в суперечках. Інакше нас нема.
Ти знущався та питав, навіщо мені скрипка, коли грати не вмію. Я замовкала та хилилась до стін. Ти просив пробачення та дарував квіти.
З невмання приймати подарунки, зовсім не знала що робити, та червоніла. Не звикла та звикати не хочу...
Ти не хотів ставати працелюбом та засіджуватись на роботі  багато годин після.
Ти зажди поспішав до мене. Ми обіймались, сміялись, а потім знову суперечки.
А сьогодні мене спитали, а я замислилась... Що краще бути самотньою чи бути з нестерпною людиною?

Я не вмію грати на скрипці, але я пишу вірші.
Ми нестерпні, але ми разом! Це добре...

Немає коментарів:

Дописати коментар