Хвилі романтизму та реалізму дев*ятнадцятого сторічча стали дуже потрібними. Кудись поспішаю, несусь... Більш за все не згоджуюсь з цим, але нічого не можу зробити, не можу видалити зайві відносини. Бо... Бо! БО! завжди ці маленькі слова, що мене лякають.
Ти казав, що це дурниці, що це марні хвилювання, що усе це мине... Так, мине... Але коли?
Увесь цей декаданс та його настрої...?
Декаданс - це криза, це безнадійність, це німе дівчисько з великими пустими очима...Це небуття, це смерть, це туга по ідеалам... В двадцять першому столітті усе це зайве, марне, усе це лише слова, які раз від разу зустрічають посмішку та вертіння біля скроні.
Декаданс - це ось ця швидка, мій стан, це ти сам, хоча завжди хотів бути цинічним, навіть зі мною.
Це не стиль, це не напрямок, це падіння, а його малюй як хочеш...
Я посмі хаюсь, я не падаю - я лічу...
Раз,два, три, чотири...
Пульс у нормі...
Немає коментарів:
Дописати коментар